Портал в режимі тестування та наповнення
Стаття Посла України в Туреччині С.В.Корсунського у газеті «Дзеркало тижня»: «Тест на взаємність»
Опубліковано 16 квітня 2014 року о 15:34

Тест на взаємність

Сергій Корсунський

Російсько-український конфлікт і окупація Криму поставили, фактично, перед кожною державою питання про необхідність визначитися — підтримати агресію Росії, засудити її чи вдати, що нічого особливого не відбувається. Неприйнятні для цивілізованого світу дії Москви особливо гостро сприйняли наші сусіди — країни Центральної Європи, Балтії та Причорномор'я. У багатьох із них — добра історична пам'ять і свої "рахунки" з нашим північно-східним сусідом. Більшість сидять на російській "газовій голці". Однак це не завадило Україні отримати їхню беззастережну підтримку в ООН, ОБСЄ, ЄС, Раді Європи, ПАРЄ і НАТО.

Однією з країн, котрі з неприхованою тривогою сприйняли нову агресію Росії на берегах Чорного моря, була Туреччина. Думку цієї держави нині не може ігнорувати ніхто, і не випадково в українській пресі висловлювалося безліч припущень, надій та критичних зауважень стосовно дій Туреччини — від запевнень, що авіаносець "Джордж Буш" ось-ось пройде Босфор, до вимог перекрити протоки для військових кораблів РФ або передислокувати турецький флот до наших берегів. Спробуємо розібратися в ситуації навколо позиції Туреччини, виходячи з обставин реальної політики. Дипломати знають: в умовах навіть найжорстокішої кризи дуже важливо зберігати спокій та витримку, хоч би як хотілося гримнути кулаком по столу, і не тільки по столу...

Товарообіг Росії й Туреччини торік перевалив за 40 млрд дол. Із них дві третини — це поставки російського газу "південним маршрутом" — через Україну, Румунію й Болгарію та "Блакитним потоком" через Чорне море. Кілька років тому було підписано більш ніж 20-мільярдний контракт на будівництво "Росатомом" у турецькій провінції Аккую першої атомної станції. Проект повністю фінансує РФ, з цією метою Росія придбала в Туреччині досить солідний "Денізбанк". Росія активно працює на ринку цієї країни у сфері військово-промислового комплексу. Водночас вона не забуває про просування російської культури та реалізацію гуманітарних проектів, — для цього при президентові РФ навіть створено спеціальну раду. Щорічно Туреччину відвідують 3,5 млн російських туристів (для порівняння — українських торік було 800 тис. осіб). Турецькі компанії виконували багатомільярдні контракти на Сочинській олімпіаді, і їх і далі заманюватимуть у РФ. Туреччина — шістнадцята, а РФ — шоста економіка світу, позиція РФ важлива на таких принципових для Туреччини напрямах, як "кавказький", "іранський" та "сірійський". І ось тут починаються проблеми.

Позиція Росії, яка підтримала Асада, викликала негативне ставлення в Анкарі. Неодноразово Туреччина перевіряла повітряні та морські судна РФ, що прямують у Сирію, на предмет незаконних поставок зброї. Туреччина — країна НАТО, її армія — друга після США, і, звісно ж, вона дотримується колективної політики альянсу, що, втім, не заважає їй час від часу сваритися навіть із Вашингтоном. 2008 р. Туреччина засудила, але й не втручалася в російсько-грузинський конфлікт, однак тепер активно допомагає Грузії, не забуваючи при цьому й про Абхазію... Для України зручна беззастережна підтримка Туреччиною територіальної цілісності Азербайджану, особливо з огляду на перехід Вірменії на бік агресора. Тим часом у Туреччини вже є досвід, коли вона безкомпромісно ставала на одну зі сторін у регіональних конфліктах — ізраїльсько-палестинському, сірійському, єгипетському. У дипломатії безкомпромісність добра, коли йдеться про твою власну країну. Якщо ж питання стосується третіх країн, беззастережна підтримка однієї з них заважає сприяти ефективному діалогу та посередницьким зусиллям.

За останні 6 років Туреччина й Україна пройшли шлях від спорадичних контактів до повноцінного стратегічного партнерства. Товарообіг між нашими країнами, що впав удвічі внаслідок кризи 2009-го, повернувся на попередній, докризовий рівень у 6 млрд дол. Для України Туреччина — друга країна після РФ за обсягами експорту, і саме з Туреччиною в нас найбільше позитивне торгове сальдо. Уже другий рік діє безвізовий режим, на порядку денному — угода про вільну торгівлю. Ми стоїмо на порозі масштабних двосторонніх проектів у галузі авіації та космосу. Через Україну проходять важливі для турецьких перевізників транспортні маршрути, і не випадково один із найактивніших діалогів у наших двосторонніх відносинах — між міністерствами транспорту двох країн. Нарешті, в Україні проживають кримські татари — брати туркам не тільки по вірі, а й по мові та культурі. У Туреччині налічується кілька мільйонів громадян, котрі мають кримськотатарське коріння, серед них навіть члени уряду й парламенту. При цьому не слід забувати, що стратегічний характер двосторонніх відносин багато в чому залежить від контактів на рівні перших осіб держав. Після зміни влади в Україні ми поки що ще не встигли відновити двосторонній діалог на вищому рівні, але це станеться найближчим часом.

Не можна скидати з рахунків і внутрішньополітичний чинник, що завжди відігравав і відіграє в Туреччині винятково важливу роль. Російська окупація Криму збіглася в часі з періодом жорсткої, на межі фолу боротьби за голоси виборців на місцевих виборах. Вони відбулися 30 березня й покликані були стати прологом до перших в історії Турецької Республіки загальнонаціональних виборів президента в серпні нинішнього року. Боротьба точилася за муніципалітети по всій країні, і правлячій Партії справедливості та прогресу вдалося здобути переконливу перемогу. І це після торішніх протестів у парку Ґезі, суперечливих заборон на соціальні мережі на тлі запеклих дискусій про самі основи існування турецького суспільства. Впродовж трьох останніх місяців уся увага місцевого політикуму була прикута до боротьби за голоси виборців.

На цьому тлі реакція Туреччини на події в Криму виявилася більш ніж оперативною. Уже в перші дні конфлікту міністр закордонних справ Туреччини А.Давутоглу відвідав Київ, де зустрівся з в.о. президента О.Турчиновим, прем'єр-міністром А.Яценюком, в.о. міністра закордонних справ. А.Дещицею. Під час цих зустрічей пролунали перші запевнення про неприйняття Туреччиною дій РФ і готовність сприяти врегулюванню конфлікту дипломатичними методами. Відтоді МЗС Туреччини зробило серію заяв (публічних і під час двосторонніх контактів), зміст яких ставав дедалі жорсткішим із нагнітанням агресії з боку РФ. Туреччина не визнала так званого референдуму в Криму, самопроголошеної влади Криму, його приєднання до РФ. В усіх міжнародних організаціях, які розглядали "українське" питання, Туреччина виступила на підтримку територіальної цілісності нашої країни, її суверенітету й незалежності. Вона ж стала коспонсором прийнятої резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також прийнятої резолюції Ради Безпеки ООН, яку заветувала РФ. Якщо хтось думає, що ці кроки були для Туреччини простими, хай запитає в деяких гравців із "футбольної команди" 11 держав, котрі підтримали РФ, а також у багатьох із тих, хто "утримався", — тиск із боку Росії був надзвичайним і в багатьох випадках дуже скидався на шантаж. Під час зустрічей із керівництвом РФ глава турецького уряду неодноразово привертав увагу В.Путіна до неправомірності дій Росії в Криму й закликав не допустити порушення прав громадян України — кримських татар. Місію ОБСЄ в Україні очолюватиме відомий і досвідчений турецький дипломат, — і це ще один плюс для України.

Однак для "експертів", які не зовсім глибоко розуміють позицію і політику Туреччини, хотілося б спеціально підкреслити таке. За Конвенцією Монтре, Туреччина може перекрити Босфор тільки у разі війни, в якій вона є стороною конфлікту. У решті випадків це буде порушенням норм міжнародного права. До речі, С.Лавров недавно обвинуватив у цьому Туреччину, вгледівши в цілком законному подовженні термінів перебування американського військового корабля в Чорному морі порушення конвенції. Також, відповідно до цієї конвенції, авіаносець "Джордж Буш" ніяк не міг би пройти Босфор, і не треба спекулювати на цій темі. Власне, йому це й не потрібно, — корабель такого класу у змозі оперувати на значній відстані, а для підтримки розвідкою та моніторингом ситуації може займатися який-небудь ракетний крейсер, як це й було зроблено, і як це робиться тепер. Зате коли розвідувальний літак РФ здійснював політ над чорноморським узбережжям Туреччини, турецькі військово-повітряні сили підняли в повітря два загони винищувачів, які не дали "ілюшину" ні на сантиметр наблизитися до своїх кордонів ближче, ніж це допускається міжнародним правом. Туреччина також вжила особливих запобіжних заходів, коли Босфор проходив "Гетьман Сагайдачний", і ці заходи були, безумовно, спрямовані на підтримку України.

Окремо варто сказати про кримських татар. Хоч би що тепер говорили й писали про недавні суперечливі рішення курултаю і меджлісу ввійти в "уряд Криму", зусилля М.Джемілєва, якого надзвичайно поважають у Туреччині, заслуговують найвищої оцінки. Його безкомпромісна позиція щодо майбутнього Криму в складі України багато в чому цементувала зусилля української дипломатії. Важливим чинником стало визнання Верховною Радою України статусу кримських татар як корінного народу та меджлісу — як його законного представника. Кримські татари, і тільки вони, а не міфічний "народ Криму", мають право на самовизначення в Криму. У Туреччині це добре розуміють, і підтримка подальших кроків меджлісу в цьому напрямі гарантована. Російська Федерація вживає нині гарячкових зусиль, спрямованих на мобілізацію казанських татар у РФ і Туреччині, щоб натиснути на кримськотатарську громаду, і навіть на уряд Туреччини з метою не допустити відновлення кримськотатарської автономії. Однак я впевнений: коли кримчани, що залишилися вірними своїй батьківщині — Україні, й надалі відчуватимуть енергійну підтримку з боку Києва, ці плани РФ реалізувати не вдасться. Ось тільки "міністерство у справах Криму" створили поки що в Москві, а не в Києві...

Вчинивши агресію проти України й окупувавши Крим, Російська Федерація поставила світ на межу глобальної війни. Створено також прецедент — через організацію незаконного маріонеткового референдуму порушено територіальну цілісність незалежної держави. В односторонньому порядку держава — член Ради Безпеки ООН анулювала гарантії безпеки, що діяли впродовж 20 років стосовно іншої держави. Тепер багато країн, і серед них Туреччина, з занепокоєнням поглядають на своїх сусідів, та й на власні регіони, де компактно проживають представники національних меншин. У разі продовження Росією агресивних дій не виключені ініціації нових "референдумів", аналогічних кримському, що, безперечно, призведе до повного хаосу в міжнародних відносинах. Якщо це станеться, то багатьом регіональним гравцям, та й провідним країнам світу, котрі утримуються поки що від різких кроків, буде важко підтримувати баланс у своїй зовнішній політиці та демонструвати стриманість.
І все-таки слід сподіватися на позитивний сценарій, — Крим повернеться до складу України, якщо нам удасться (зокрема через механізми міжнародної співпраці) очистити країну від корупційних пут, побудувати демократичне й квітуче суспільство. І на цьому шляху Туреччина — наш надійний партнер.

,

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux