Портал в режимі тестування та наповнення
Стаття Посла України в Туреччині Сергія Корсунського в газеті «Дзеркало тижня» під назвою: "Турецький потік: міфи та реалії"
Опубліковано 12 жовтня 2015 року о 09:31


Турецький потік: міфи і реалії

9 жовтня, 00:00

Для України, безумовно, реалізація "Турецького потоку" є небажаною, і наша позиція добре відома турецькому керівництву. Агресію з боку Росії, порушення територіальної цілісності України й особливо анексію Криму Туреччина засудила, і ця позиція залишається незмінною. Переслідування кримських татар, обмеження їхніх прав, залякування, арешти й убивства кримськотатарських активістів є предметом постійних дискусій не тільки між Україною і Туреччиною, а й Туреччиною і РФ.

 

На тлі бурхливих подій, які відбувалися минулого тижня в Сирії, Нью-Йорку і Парижі, 2 жовтня в Стамбулі пройшла перша в історії цього об'єднання зустріч міністрів енергетики країн "великої двадцятки". 

Буде перебільшенням сказати, що ця зустріч мала революційний характер, хоча сам факт виникнення подібного формату дискусій є, безперечно, обнадійливим. Серед безлічі загальних і досить традиційних для подібних багатосторонніх форумів міркувань про необхідність сталого розвитку, інвестицій в альтернативну і "зелену" енергетику, забезпечення справедливого доступу до енергоресурсів кілька заяв учасників зустрічі безпосередньо стосувалися України. Йшлося, звісно ж, про "Турецький потік" — черговий політичний проект Кремля, який невтомно намагається виключити Україну з транзиту російського газу до Європи. Скоро рік, як експерти по обидва боки океану сушать голови над тим, як це В.Путіну вдасться змусити Європу інвестувати мільярди в будівництво нікому не потрібної інфраструктури для постачання газу від міфічного хаба на турецько-грецькому кордоні європейським споживачам, у той час як діалог ЄС з Україною щодо зміцнення транзитного потенціалу просувається досить успішно.

Зокрема, міністр енергетики США доктор Е.Моніз в інтерв'ю місцевій проурядовій газеті "Дейлі Сабах" заявив, що одна нитка "Турецького потоку", напевно, не збільшить залежності Туреччини від російського газу, хоча з погляду США концентрувати зусилля необхідно на проекті "Південного газового коридора", що приведе каспійський газ у Туреччину і Європу. Трохи несподіваною стала також його заява про те, що поставки американського скрапленого газу на світовий ринок почнуться вже за кілька місяців і протягом найближчих років активно розвиватимуться. У свою чергу його російський візаві О.Новак укотре наголосив на незмінності планів Кремля. За його словами, "ще не вирішено, скільки ниток газопроводу — одна, дві чи чотири — стануть предметом міжурядової угоди з Туреччиною. Ми віримо, що доцільним є будівництво двох ниток як мінімум. Одна — для Туреччини, одна — для Європи". Тим часом турецькі експерти зазначають, що подібна заява є нічим іншим, як черговою спробою зробити гарну міну при поганій грі, адже напередодні стамбульської зустрічі турецький міністр енергетики Алі Реза Алабоюн заявив, що Туреччина не готова обговорювати "Турецький потік" з Росією і що до цього питання, можливо, слід повернутися після виборів 1 листопада й формування нового уряду країни. 

З грудня минулого року, коли В.Путін сенсаційно (для декого) оголосив про припинення робіт, пов'язаних із "Південним потоком", і намір РФ будувати натомість "Турецький потік", представники Росії не припиняють спроб міфологізувати і рівень, і зміст досягнутих з турецькою стороною домовленостей. Уже повідомлялося і про підписання якихось договорів (потім виявилося, що це меморандуми про наміри й протоколи зустрічей, які не містять жодних зобов'язань), і про вибір маршруту трубопроводу (на папері), і навіть про початок робіт (нібито 3 липня кораблі італійського підрядника Saipem вийшли в море на маршрут, а 9 липня було оголошено, що контракт між South Stream Transport B.V. і Saipem розірвано з виплатою італійцям величезної неустойки). Треба віддати належне — ні Україна, ні ЄС, ні Туреччина не пішли на поводу в кремлівських містифікаторів. ЄС заявив про відсутність будь-якого інтересу до цього проекту, Україна продовжила зусилля щодо зниження залежності від російського газу, а Туреччина активізувала переговори з Азербайджаном і Туркменістаном. У результаті обіцяне будівництво для того, щоб запустити першу нитку вже до кінця 2016 р., так і не розпочалося. Який же реальний стан справ з "Турецьким потоком", і чи варто Україні побоюватися його реалізації?

Офіційно заявлена позиція Росії щодо цього проекту залишається безглуздо незмінною — будувати треба всі чотири нитки (мінімум — дві, інакше взагалі немає сенсу) загальною потужністю 63 млрд кубометрів. Туреччина має бути щаслива, що "позбудеться" трьох транзитних країн (Україна, Румунія, Болгарія), а Грецію очікують величезні інвестиції на її території, які необхідні, щоб організувати нові маршрути доставки газу в Європу. Залишається не зовсім зрозумілим, що, власне, виграють у цьому разі європейські споживачі, але це поки що не обговорюється. Проблеми на цьому шляху включають: необхідність підписання міжурядової угоди з Туреччиною та її ратифікацію парламентом ТР в умовах проведення парламентських виборів і формування нового уряду, який цілком може бути коаліційним (а турецька опозиція досить негативно сприймає "Турецький потік"); технологічне й екологічне обґрунтування маршруту відповідно до міжнародних конвенцій щодо захисту Чорного моря, чого досі зроблено не було; укладання комерційних контрактів з новим підрядником замість Saipem, якого в умовах санкцій і політичної ізоляції Кремля ще треба знайти; одержання ліцензій на будівництво кожної з ниток газопроводу; землевідведення на європейській частині турецької території, де земля коштує досить недешево, для будівництва необхідної інфраструктури; нарешті, пошук коштів для реалізації всіх цих грандіозних планів, бо навіть одна нитка коштуватиме не менш як 3 млрд дол. І це тільки частина проблем.

Позицію Туреччини багато разів озвучували і президент ТР Р.Ердоган, і прем'єр-міністр А.Давутоглу, і члени уряду, і керівництво державної компанії "Боташ". Туреччина не проти будівництва однієї нитки газопроводу, яка призначена для країни, однак не збирається брати участь у будівництві додаткових "труб", оскільки не бачить у цьому для себе жодної комерційної вигоди. При цьому російська сторона має надати Туреччині істотну знижку на газ, закуповуваний за державними контрактами, хоча навіть принизлива цифра в 10,25%, яка нібито була погоджена сторонами, так і не знайшла свого відображення у вигляді письмових зобов'язань РФ. У цьому контексті слід зауважити, що, на думку місцевих, та й міжнародних експертів, Туреччина, безперечно, може розраховувати на значно більшу знижку, з огляду на практику "Газпрому" винагороджувати своїх партнерів щедрими знижками на закуповуваний газ. Туреччина, зі свого боку, і далі активно працює з Азербайджаном, Іраном і Туркменістаном над максимальним розкриттям енергетичного потенціалу Каспійського моря, і з Болгарією — над будівництвом важливого інтерконектора до європейських мереж. Тільки загострення внутрішньої політичної ситуації в ТР у зв'язку з активізацією курдських бойовиків і призначенням позачергових парламентських виборів трохи сповільнило перебіг цих переговорів. Слід наголосити, що в Туреччині також добре розуміють — у випадку переведення поставок російського газу з нинішнього маршруту на "Турецький потік" втрачається можливість маневру при виникненні критичних ситуацій. У надзвичайно холодному лютому 2012 р. саме Україна допомогла Туреччині з додатковими обсягами газу, які підняла зі своїх сховищ. "Газпром" тоді відмовив Туреччині, заявивши про відсутність резервних обсягів. Перехід на "Турецький потік" зробить таку допомогу технологічно неможливою.

І ось — новий розвиток подій. Росія вступила в сирійський конфлікт, поставивши під сумнів швидке падіння режиму Б.Асада, на чому багато років наполягала Туреччина. У Туреччині понад 2 млн сирійських біженців, на яких країна вже витратила близько 8 млрд дол. Надія на те, що Б.Асада найближчим часом буде відсторонено, у Сирії настане мир і біженці повернуться додому, нині стала ще примарнішою, ніж раніше. У Туреччині заговорили про додатковий приплив 1 млн біженців. Російська авіація двічі порушила повітряний простір Туреччини, у зв'язку із чим послу РФ в Анкарі було вручено ноти протесту. Це удар по репутації й очікуваннях Туреччини, і в нещодавньому інтерв'ю напередодні свого європейського турне до Страсбурга і Брюсселя Р.Ердоган висловив здивування і незгоду з подібною позицією Росії. Він заявив, що довів свою позицію до відома В.Путіна, назвавши дії РФ у Сирії "величезною помилкою". Президент ТР наголосив, що Росія може втратити "дружбу Туреччини", якщо і далі діятиме в тому ж дусі. Місцеві експерти зазначають, що в подібних умовах очікувати швидкого досягнення домовленостей між Туреччиною і Росією щодо "Турецького потоку" не доводиться. Більше того, не 
названі в місцевих ЗМІ джерела, близькі до керівництва країни, звертають увагу також на раптові труднощі з іншим гігантським проектом РФ — будівництвом зусиллями "Росатома" атомної електростанції в Аккую, де затримка з проведенням робіт становить уже більш як рік, досі немає ліцензії на початок основного етапу будівництва, а турецькі інженери заявляють про низьку якість передпроектної підготовки й можливі проблеми з екологічним обґрунтуванням проекту. І ось 6 жовтня в Москві О.Міллер заявив, що потужність "Турецького потоку" буде скорочено вдвічі, до 32 млрд кубометрів. Нескладно спрогнозувати, що на цьому процес не зупиниться.

Цікаво, що ще у вересні Росія спробувала непрямо шантажувати Туреччину, коли заявила про підписання з європейськими компаніями договору про будівництво "Північного потоку-2", який цілком може стати таким самим блефом, як і "Турецький потік". У місцевих ЗМІ широко цитувалися заяви російських експертів, які в один голос заявили, що "Турецький потік", звичайно, цікавий Росії, але не критичний, оскільки у неї тепер є альтернатива. Однак цей шантаж своєї мети не досяг — позиція Туреччини ніяк не змінилася. Більше того, Туреччина і ЄС активізували переговори щодо "Південного газового коридора" (останні відбулися 1 жовтня), а Світовий банк і уряд ТР заявили про готовність реалізовувати проекти, що сприяють збільшенню турецьких потужностей зі зберігання природного газу. Якщо врахувати резервний потенціал Туреччини зі збільшення приймання скрапленого газу на терміналах поблизу Стамбула й Ізміра, навряд чи варто очікувати, що подібний шантаж з боку РФ досягне мети.

Для України, безумовно, реалізація "Турецького потоку" є небажаною, і наша позиція добре відома турецькому керівництву. Агресію з боку Росії, порушення територіальної цілісності України й особливо анексію Криму Туреччина засудила, і ця позиція залишається незмінною. Переслідування кримських татар, обмеження їхніх прав, залякування, арешти й убивства кримськотатарських активістів є предметом постійних дискусій не тільки між Україною і Туреччиною, а й Туреччиною і РФ. Немає сумніву, що активізація двосторонніх контактів, на яку розраховує українська сторона відразу після формування нового уряду, у тому числі на вищому політичному рівні й у торговельно-економічній сфері, сприятиме тому, що "Турецький потік" залишиться таким самим міфом, як і "Південний".

 

Посилання на оригінал: http://gazeta.dt.ua/international/tureckiy-potik-mifi-i-realiyi-_.html 

,

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux